К.ю.н. Дунаєвська Людмила Григорівна

 

ПЛАНУВАННЯ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ ПРИ НАДАННІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Перспективність діяльності щодо розкриття й розслідування будь-якого злочину багато в чому залежить від її планування та організації. У плані розслідування кримінальної справи повинно бути передбачено проведення таких слідчих дій, які необхідні для перевірки висунутих за справою версій. Оскільки складання плану розслідування у справі неможливе без знання того, що потрібно перевірити та яку ціль переслідується наміченою перевіркою, розробка версій передує плануванню.

У криміналістичній літературі панує два аспекти, які визначають зміст і цілі планування розслідування. З-поміж цих аспектів вчені називають, по-перше, версію [9, с. 100-118] і, по-друге, слідчу ситуацію [4, с. 71]. Основу планування складають слідча ситуація та версії, характерні для неї. Планування розслідування не може бути обмежено рамками версії або слідчої ситуації. В основі планування повинні бути обставини, які необхідно доказати та встановити. 

Вчені одностайні в тому, що планування розслідування має індивідуальний характер і є динамічним за своєю природою. План не може залишатися сталим, а має змінюватися й доповнюватися протягом слідства. Безумовно, процес планування значною мірою залежить від специфічних особливостей конкретного розслідуваного злочину. У процесі розслідування коло завдань буде розширено або звужено, завдання може бути спрощено чи ускладнено, внаслідок чого буде змінено й план діяльності щодо розслідування злочину.

Планування базується на фактичному матеріалі, тобто інформації, зібраної на конкретний момент розслідування. У зв'язку з цим розрізняють планування на початковому і на наступних етапах. З урахуванням висунутих версій, що випливають із даних, встановлених при проведенні початкових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, слідчий складає загальний розгорнутий план розслідування злочину. Слідча версія тісно пов'язується з плануванням, стосовно якого вона відіграє визначальну роль, оскільки спрямовує розслідування, зумовлює планомірну побудову цілого комплексу слідчих і розшукових заходів, здійснюваних з метою її перевірки.

Момент, коли необхідно почати складання розгорнутого плану, слідчий визначає зважаючи на специфіку первинних матеріалів. Зокрема, в одних випадках доводиться спочатку планувати лише комплекс початкових слідчих дій, спрямованих на виявлення й закріплення матеріальних ознак злочину, які можуть зникнути, і на перевірку первинних повідомлень. В інших випадках складання розгорнутого плану можна почати зразу ж після порушення кримінальної справи. Але незалежно від того, чи планується лише початковий етап розслідування або коректується розгорнутий план, слід забезпечити першочерговість збереження тих доказів, які потім можуть зникнути.

Не заперечуючи погляди вище зазначених дослідників, слід зазначити, що є низка типових початкових слідчих дій, які можна назвати загальними, тому що їхнє проведення є необхідним в усіх випадках розслідування злочинів, вчинених при наданні медичної допомоги.

До переліку цих дій належать: 

1. Огляд місця події (залежно від способу надання медичної допомоги, виду й характеру ушкоджень). 

2. Допит потерпілого.

3. Допит підозрюваного.

4. Допит свідків-очевидців.

5. Обшук (огляд) місця, де передбачається знаходження предметів, що мають значення для справи. Якщо місцезнаходження цих предметів відоме, зробити виїмку.

6. Виїмка "Картки хворого денного стаціонару поліклініки, стаціонару вдома" (форма № 003-2/о); "Медичної картки амбулаторного хворого" (форма № 025/о) [5, с. 9-19], якщо потерпілому надавалася швидка медична допомога, необхідно провести виїмку "Картки виклику швидкої медичної допомоги" (форма № 109/о) [7, с. 107], у випадку смерті потерпілого в медичному закладі необхідно здійснити виїмку: "Акту констатації біологічної смерті" (форма № 017/о), "Протоколу (картки) патологоанатомічного дослідження" (форма № 013/о); "Листа основних показань стану хворого" (форма № 011/о) - якщо він знаходився у відділенні (палаті) анестезіології й інтенсивної терапії, та оглянути "Журнал запису оперативних втручань у стаціонарі" (форма № 008/о) [5, с. 47-62], якщо стосовно хворого проводилися дослідження та аналізи, то в такому випадку необхідно провести виїмку "Направлення на аналіз" (форма № 200/о); "Результат аналізу" (форма № 209/о) [6, с. 7, 16].

7. Призначення судово-медичної експертизи.

Узагальнюючи практику розслідування кримінальних справ щодо звинувачення лікарів у неналежному наданні медичної допомоги, необхідно зазначити, що в одних випадках про подію злочину свідчить поведінка медичного працівника (а саме бездіяльність) (ст. 139 КК України), а в інших випадках - наслідок (кінцевий результат неналежного надання медичної допомоги).

Для кримінальних справ, порушених за ознаками ст. 139 КК України, характерні відомості про те, в чому безпосередньо виявилася протиправна бездіяльність конкретного медичного працівника: не з'явився за викликом чи не прийняв доставленого в лікарню хворого тощо. Розслідування повинно розпочинатися з перевірки цих відомостей. У такому випадку необхідно з'ясувати: чи зверталися за медичною допомогою та з яких причин відмовлено у наданні медичної допомоги. Зокрема, останній факт свідчить про вину медичного працівника, який не надав допомоги хворому. Вини в діях медичного працівника не вбачається в тому випадку, якщо допомогу не надано через поважні причини: стихійне лихо, тяжка хвороба самого медичного працівника та інші обставини, що завадили надати хворому допомогу [8, с. 226].

За допомогою судово-медичної експертизи необхідно з'ясувати, які медичні заходи міг здійснити медичний працівник щодо даного хворого: застосування медичних препаратів, медикаментів, хірургічне втручання, запрошення відповідного спеціаліста для допомоги тощо. Тобто бездіяльність медичного працівника повинна бути чітко конкретизовано судово-медичною експертизою, що дозволить перейти до розв'язання наступного завдання: встановлення причинного зв'язку між конкретною бездіяльністю медичного працівника й шкідливим наслідком. У випадку відсутності шкідливого наслідку необхідно за допомогою судово-медичної експертизи з'ясувати, чи існує реальна загроза його настання. Якщо шкідливий наслідок для життя й здоров'я потерпілого настав (хворий помер, отримав інвалідність тощо), то для з'ясування питання про причиновий зв'язок достатньо перевірити таку версію: чи могли конкретні медичні заходи, від надання яких ухилився медичний працівник, відвернути несприятливий наслідок для потерпілого, чи наслідок настав унаслідок будь-яких інших причин, на які не могли вплинути ці (упущені) заходи.

Таким чином, розслідування справ, порушених за фактом ненадання допомоги хворому медичним працівником, доцільно проводити в напрямку від встановлення конкретної бездіяльності медичного працівника до визначення фактичного або можливого кінцевого результату скоєного.

До моменту порушення кримінальних справ за фактом злочинно-неналежного надання медичної допомоги можуть бути відомі дані про невідповідність медичних дій правилам, чинним у медицині, або дані про виліковність захворювання. Такі відомості будуть лише вихідними даними для встановлення як конкретної дії (бездіяльності) медпрацівника, так і причинного зв'язку між дією (бездіяльністю) та суспільно небезпечними наслідками. Оскільки такі відомості були отримані до порушення кримінальної справи, то вони потребують перевірки шляхом процесуальних заходів доказування. Той факт, що лікування попередньо оцінено як неналежне, не свідчить про наявність причинового зв'язку між поведінкою медичного працівника й смертю хворого [1, с. 191-192].

Наприклад, у лікарні було проведено хірургічну операцію - видалення аденоїдів та часткове видалення мигдалин. Під час операції стан здоров'я хворої різко погіршився, і в подальшому вона померла. Внаслідок проведення судово-медичної експертизи було встановлено, що причиною смерті була анафілактична шокова реакція організму на введення лідокаїну. Зазначене ґрунтується на виявлених при гістологічному дослідженні численних поліорганних змінах у внутрішніх органах, характерних для анафілактичного шоку, з морфологічними проявами синдрому дисемінованого внутрісудинного згортання крові. Основним у розвитку важкої алергічної реакції на введення лідокаїну була попередня алергізація організму, зумовлена хронічними запальними процесами мигдаликів та аденоїдів. У даному випадку застосована доза лідокаїну не мала вирішального значення для виникнення важких ускладнень, спричинених індивідуальною алергічною реакцією організму на цей препарат, а тому прямий причиновий зв'язок між уведенням вказаної дози лідокаїну й настанням смерті відсутній [3].

Проте, на цьому етапі розслідування не потрібно робити висновки про наявність причинового зв'язку між смертю пацієнта й діями медичного працівника, які не відповідають правилам, чинним у медицині.

Так, лікування хворої у післяопераційний період у відділені швидкої медичної допомоги проводилося правильно й у достатньому обсязі, але повторну планову операцію слід було проводити не пізніше як через 4-7 діб після першої операції, що зумовлено характером хвороби. Причиною смерті хворої була тяжка патологія підшлункової залози (гострий панкреатит) з поширенням процесу на внутрішні органи, що викликало різку інтоксикацію організму.

Таким чином, смерть пов'язана з тяжкістю захворювання, а не із зазначеними недоліками (запізнення з операціями). При такій патології навіть при своєчасному висококваліфікованому лікуванні смертність є високою [2].

До початку розслідування дія (бездіяльність), яку буде інкриміновано медичному працівникові як його вина, ще не відома, а тому може бути окреслено низку версій. Крім того, при розслідуванні злочинів аналізованого виду необхідно звернути увагу на те, що лікування може проводити не один медичний працівник, через що необхідним є з'ясування того, чиї дії (бездіяльність) зумовили настання шкідливого наслідку для здоров'я хворого.

Отже, проаналізувавши вищевикладене, доцільно зазначити, що розслідування фактів злочинно-неналежного надання медичної допомоги необхідно проводити, починаючи від з'ясування наслідку вчиненого до визначення неправильних дій (бездіяльності) медичного працівника та причинового зв'язку між суспільно небезпечними наслідками й злочинно-неналежним наданням медичної допомоги.

Специфічним для планування розслідування у справах даної категорії вважаємо:

1) необхідність якнайшвидшого допиту потерпілого, що спричинено ймовірністю погіршення його здоров'я й можливим настанням смерті;

2) обов'язковість забезпечення першочергового проведення слідчих дій, спрямованих на збирання доказів, які швидко зникають (знищуються) з часом або знаходяться в розпорядженні підозрюваних осіб. Оскільки ці докази у справах даної категорії складають значну частину доказового матеріалу, то необхідно планувати слідчі дії у такій послідовності, щоб проведення тих або інших із них не стало сигналом для знищення зацікавленими особами слідів та інших доказів, які знаходяться в межах його досяжності;

3) процес розслідування для його успішної організації доцільно планувати за принципом максимального проведення слідчих дій з однією особою або в одному місці. Потрібно враховувати можливість й необхідність проведення однієї слідчої дії відразу після іншої. Перевага цієї тактики полягає у скороченні строків розслідування та уникненні повторної роботи з тією самою особою або в тому самому місці. Так, у медичному закладі, де перебуває потерпілий, рекомендується проводити такий комплекс слідчих дій: допит потерпілого; вилучення в потерпілого зразків для порівняльного дослідження (залежно від обставин справи); допит медичного персоналу; допит хворих, що знаходяться в одній палаті з потерпілим; огляд медичної документації.

За будь-яких обставин про окремі факти злочину можна дізнатися під час ознайомлення з "Карткою стаціонарного або амбулаторного хворого", в якій лікар зі слів пацієнта записує відомості (анамнез), що пояснюють наявність у хворого захворювання. З огляду на це рекомендується завжди проводити виїмку й огляд "Картки стаціонарного або амбулаторного хворого", допитувати медичний персонал, а за необхідності й інших хворих, що контактують із потерпілим.

Слідчий повинен якнайшвидше зібрати значну частину доказів і направити на судово-медичну експертизу для встановлення причинового зв'язку між дією (бездіяльністю) медичного працівника й настанням несприятливого наслідку в потерпілого.

Ретельне та якісне дослідження висунутих версій можливе лише тоді, коли завчасно визначено кожну зі слідчих дій (які необхідні для такої перевірки), продумано порядок і черговість їх проведення. У протилежному випадку безплановість, несвоєчасність проведення певних слідчих дій може спричинити втрату цінних доказів, неповноту й односторонність в дослідженні обставин кримінальної справи.

Література

1. Бердичевский Ф.Ю. Основные вопросы расследования преступных нарушений медицинским персоналом профессиональных обязанностей (криминалистическое и уголовно-правовое исследование): Дис... канд. юрид. наук. - М., 1966. - 436 с.

2. Висновок експерта № 68 від 18.09.1997 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.

3. Висновок експерта № 8 від 08.04.1998 р. // Архів Головного бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.

4. Драпкин Л.Я. Структура процесса планирования расследования и система плановых решений // Версии и планирование расследования: Межвузовский сборник научных трудов. - Свердловск: Свердловский юрид. ин-т, 1985. - С. 63-76.

5. Медична облікова документація, що використовується в стаціонарах лікувально-профілактичних закладів. - К.: МОЗ України, 1999. - 334 с.

6. Медична облікова документація, що використовується в лабораторіях лікувально-профілактичних закладів. - К.: МОЗ України, 2001. - 107 с.

7. Наказ Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в закладах охорони здоров'я" від 5 серпня 1999 року № 197 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2000. - № 7: Законодавство України про охорону здоров'я. - С. 107-108.

8. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. - К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. - 656 с.

9. Самыгин Л.Д., Яблоков Н.П. Криминалистические версии и основы планово-организационного обеспечения криминалистической деятельности // Криминалистика. Учебник для вузов / Под. ред. Н.П. Яблокова. - М.: Изд-во БЕК, 1996. - С. 100-118.

Стаття надрукована у Віснику Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2009. - Випуск 81. - С. 138-141.