К.ю.н. Попов Костянтин Леонідович

Віктимогенне значення тіньової економічної діяльності
 
За різними оцінками на сьогодні обсяг тіньової економіки в Україні становить від 20% до 50-55% загального ВВП [1, с. 14]. Але насправді, враховуючи складність тіньових економічних відносин, розмаїття їх проявів, невизначеність самого поняття тіньової економіки - з одного боку, і відсутність ефективних методик визначення дійсних обсягів цього явища - з іншого, судити про реальне розповсюдження тіньової економічної діяльності в нашій країні доволі складно (а може й неможливо). 
Можна лише погодитись з тим, що Україна досягає тієї стадії тінізації, коли розвиток тіньової економіки та розквіт корупції призводять до перетворення її як держави у нове макроекономічне утворення "тіньову парадержаву". У такому утворенні остаточно формуються та ефективно діють корупційні ринки державних послуг та суспільних благ, серед яких помітними стають: ринки адміністративно-господарських рішень, державних посад, державних привілеїв, ринок державного захисту прав і свобод громадян, ринок державної освіти і науки тощо [1, с. 37].
Вже саме існування тіньових економічних відносин несе у собі значний негатив, оскільки веде до моральної деградації суспільства, правової незахищеності громадян та господарюючих суб'єктів, поширення правового нігілізму та недовіри до державних механізмів. Одним з найнебезпечніших наслідків функціонування тіньової економіки є також розвиток криміналізації суспільства. Разом з тим і вже існуючі кримінальні елементи (і представники організованої злочинності в першу чергу) успішно використовують широке розповсюження у різних сферах суспільного життя проявів неформальної економічної діяльності. 
Вважаємо, що деякі результати проведеного автором віктимологічного дослідження шахрайства допоможуть знайти відповідь на запитання: в чому полягає віктимогенне значення тіньової економіки та що ми можемо запропонувати за для уникнення віктимізації в таких випадках.
Види тіньової економічної діяльності поділяються на три сектори, які відповідають видам легальної економічної діяльності (з огляду на номенклатуру операцій Системи національних рахунків (СНР):
тіньові операції з товарами та послугами (виробництво, інвестиції, споживання тощо);
тіньові операції розподілу (зарплата, дивіденди, відрахування тощо);
тіньові фінансові операції (операції з цінними паперами, валютою, кредитні операції тощо) [2, с. 59].
Шахраї у своїй діяльності користаються практично з усіх цих проявів тіньової економіки. Так, шахрайство під виглядом продажу товарів або надання послуг стає можливим, насамперед, завдяки готовності певних людей споживати продукцію тіньового сектору економіки. Разом з тим злочинці широко використовують спроби тіньової діяльності з боку самих потенційних жертв (наприклад, неформальну зайнятість), не кажучи вже про те, що в багатьох випадках предметом злочину стають тіньові доходи останніх. При цьому такі шахрайства часто залишаються латентними внаслідок небажання потерпілих звертатися до правоохоронних органів, що потягло б за собою необхідність пояснювати походження тіньового капіталу або факт зайняття тіньовою (а іноді й кримінальною) діяльністю. 
Слід сказати, що злочинці досить часто використовують з шахрайськими цілями розповсюдженість серед населення нашої держави так званих неформальних соціальних практик (стійких соціальних дій (взаємодій)) економічної діяльності. Як правило, це не передбачені (або й прямо заборонені) законом способи, шляхи задоволення своїх побутових, споживацьких, інших матеріальних, культурно-розважальних тощо потреб.
Вже самі по собі такі неформальні практики містять у собі суттєвий віктимогенний потенціал, характеризуються високим ступенем віктимонебезпечності. Держава, виконуючи завдання забезпечення захисту законних прав та інтересів своїх громадян, намагається (хоча й не завжди вдало) встановити найбільш безпечні (може тому й не завжди прості та ефективні) правила, способи взаємодій, дотримання яких змогло б якнайкраще убезпечити їх учасників від можливих негативних наслідків участі у таких відносинах. Отже, не дотримуючись встановлених правил, особа не лише позбавляється певного державного захисту, поряд з цим підвищується ймовірність її потрапляння у досить віктимонебезпечні ситуації. Питання це стає особливо актуальним, якщо справа стосується майнового обігу, економічної поведінки.
Чи не найбільш розповсюдженим серед шахрайських злочинів є шахрайство під виглядом купівлі-продажу товарів та надання послуг (в тому числі й посередницьких). Не треба, мабуть, зайвий раз згадувати, що такі товари і послуги пропонуються шахраями, як правило, неофіційно, при цьому тіньовий механізм їх розподілу часто усвідомлюється потенційними жертвами. В багатьох випадках неформальність таких дій виступає навіть одним з переконливих для жертви аргументів на користь участі у подібній (часто сумнівній) операції, оскільки остання подається шахраєм як щось ексклюзивне, вигідне, що за таких обставин вимагає приховування від офіційного контролю. Наприклад, потерпілі від дій однієї шахрайки, які передавали гроші на закордонну туристичну подорож прямо у парку, без оформлення будь-яких документів, так пояснили свої дії: "ми гадали, що поїздка є напівлегальною, і тому нам здалося, що зустріч у парку - нормально" [8]. І це не поодинокі випадки, подібні доводи можна почути і від пенсіонерів, які віддають свої кошти зовсім незнайомій людині за "дешеві продуктові пайки", і від заробітчан, які на вулиці передають тисячі доларів за "допомогу у працевлаштуванні за кордоном", і від директорів підприємств, які на задвірках банку розплачуються десятками тисяч гривень з фальшивим посередником за "сприяння в отриманні кредитів". 
Згадані нами форми ненормативної поведінки, як правило, відображають байдуже, нігілістичне, несприйнятливе ставлення людей до деяких формальних (передбачених законом) шляхів задоволення своїх різноманітних потреб. Така ситуація зумовлюється двома групами чинників. Це, по-перше, недоліки самих правил: неефективність, застарілість формальних зв'язків та інститутів, невідповідність їх наявним умовам життя, вимогам та потребам більшості рядових громадян, складність, велика затратоємність. Разом з тим відчувається і вплив великої групи суб'єктивних факторів віктимізації: 
низький рівень правосвідомості самих учасників суспільних взаємодій;
морально-психологічна нестійкість, недоліки соціального виховання;
низький рівень правої поінформованості та й взагалі соціального досвіду;
сформовані під впливом перший трьох - звички, спосіб життя тощо. 
Таким чином, свідомо або несвідомо не дотримуючись нормативної поведінки, громадяни шукають більш "легких та ефективних" (з їх точки зору) шляхів вирішення своїх (насамперед, майнових) проблем. У сучасних умовах такі "неправові ніші" нерідко допомагають багатьом групам виживати в більшій мірі ніж правові, і людина свідомо жертвує певними правами, безпекою заради набуття більш значимих прав, благ або ж реальної можливості такого набуття.
Різні групи осіб обирають неправові практики, потрапляють до неправового простору різними каналами, з різною вигодою або втратами та утримуються там різними механізмами. Все це створює досить широку соціальну базу для відтворення та розширення неправових практик у майновій сфері. Набутий соціальний досвід, знання не завжди нейтралізують прояви такої поведінки. Навпаки, знання та досвід людини підказують їй виправданість саме такого способу дії. Мова тут не йде про осіб, які вже мають негативний досвід віктимізації в таких ситуаціях, і знання яких в більшості випадків допомагають їм уникати подібних небезпечних обставин (хоча повторні, й навіть, багаторазові випадки однорідної віктимізації трапляються досить часто).
Неправові практики не тільки широко розповсюджуються, сьогодні йде процес їх інституалізації, тобто перетворення у стійкий, постійно відтворюваний феномен, який, інтегруючись у систему економічних і неекономічних суспільних відносин, яка ще формується, стають нормою (звичним зразком) поведінки соціальних акторів різних рівнів та поступово інтерналізується з ними. Відхилення від правових норм поступово перетворюється у норму, активно проникаючи у інститути соціалізації молодого покоління [3, с. 13-14]. 
У випадках, коли такі взаємодії є (або були колись) переважно взаємовигідними з точки зору їх учасників, інституціоналізація підкріплюється інтерналізацією та набуває повного, закінченого характеру, що особливо утруднює витіснення цих практик за допомогою соціальної політики [3, с. 11]. Мабуть, саме тому поведінка особи у нашому суспільстві визначається переважно її власними інтересами, а не вимогами закону. Цікаво, що згідно результатів деяких досліджень простежується залежність рівня добробуту від вибору стратегії досягнення успіху навіть на шкоду чистому сумлінню, моральним нормам, нормам закону [4, с.122-123].
Показовими в плані з'ясування рівня зайнятості населення у неформальному секторі економіки є результати опитування, проведеного у вересні - жовтні 1999 року Фондом "Інтеллектуальна перспектива" в рамках програми Freedom House "Партнерство за реформи в Україні". Вказане дослідження дозволяє зробити наступні висновки:
у неформальному секторі економіки працюють 45% опитаних;
46% поряд з основним місцем роботи у державному або приватному секторі зайняті також у неформальному;
у неформальному секторі економіки представлені усі соціальні групи економічно активного населення, серед яких переважають службовці та робітники різного віку;
серед найбільш розповсюджених видів неформальної діяльності: випадкові заробітки у приватних осіб, продаж та перепродаж різноманітних товарів, будівельні та ремонтні роботи;
переважна більшість зайнятих у неформальному секторі переконані у непотрібності реєстрації такої діяльності (70%) [5, с. 162-163].
Слід відзначити, що роль неформальної зайнятості для економіки України не є однозначною. Важко заперечити її позитивну функцію у забезпеченні додатковими робочими місцями і підвищення доходів населення, розширенні виробництва товарів і послуг. Тіньова зайнятість пом'якшує наслідки різкого падіння рівня життя і зростання безробіття. Разом з тим у тіньовому секторі відсутні гарантії працевлаштування, оплати праці і соціального страхування, створюються додаткові умови для втягування значної частини населення в кримінальні відносини [1, с. 70]. 
Низький рівень правової захищеності таких працівників зумовлює їх підвищену вразливість щодо усіляких неправових (зокрема, злочинних) впливів. І це особливо помітно на прикладі шахрайства, коли багато пошукачів неофіційних (неформальних) підробітків стають жертвами численних шахрайських махінацій (і не тільки на ринку праці). За нашими даними не працювали офіційно на момент скоєння злочину близько 21% потерпілих. Якщо додати тих, хто в цей час хоча й мав роботу, але знаходився у пошуках додаткового заробітку, можна побачити, наскільки великим є віктимогенний потенціал тіньової зайнятості громадян України. 
Можемо стверджувати, що оголошений життєво важливим рух до ринкової економіки у нашій державі супроводжується, серед іншого, натуралізацією обміну між суб'єктами економіки, відродженням архаїчних форм самозабезпечення товарами й послугами, поширенням практики перерозподілу доходів через формування неофіційного ринку зайнятості, створення каналів руху фінансових ресурсів за межами банківської системи тощо [6, с. 218]. За таких умов годі й чекати від населення формування такої єдиної, цілісної громадської думки, яка б сприяла соціально- і правосвідомій поведінці членів суспільства. Натомість, соціальна свідомість заповнюється стихійно створеними уявленнями про дозволену поведінку, характер яких дозволяє включатись у тіньову активність все більшій кількості громадян. 
При цьому у продовженні існування тіньової економіки виявляють зацікавленість як сили, сконцентровані навколо владних структур, підприємці, так і пересічні громадяни, змушені поповнювати власні доходи за рахунок тіньової сфери, а також споживачі, які можуть за рахунок використання продукції та послуг, вироблених у тіньовому секторі, зменшити свої витрати [1, с. 47].
Отже, в цьому контексті можемо засвідчити, що ті процеси, які зараз відбуваються в українському суспільстві та, відповідно, у свідомості окремих його членів, аж ні як не сприяють зменшенню кількості проявів "тіньової" поведінки. Тут можна навести таке порівняння. Якщо у радянському суспільстві з його єдиною жорсткою ідеологією, усталеною системою (до речі, цілком позитивних) цінностей та формальних зв'язків шахрайство у сегменті неформального задоволення економічних потреб громадян було представлено в основному "допомогою" у придбанні дефіцитних або заборонених товарів та послуг. То в умовах сучасного соціуму, живлячись від тіньового сектору, такі види шахрайства набувають широкого розповсюдження в усіх сферах життя та групах населення, починаючи від "придбання" продуктів харчування малозабезпеченим верствам суспільства й закінчуючи крупномасштабними банківськими аферами, пов'язаними з тіньовим перерозподілом величезних коштів. 
З сумом можемо констатувати, що стрімке поширення лозунгів на кшталт "дозволено все, що не заборонено законом" поряд із нігілістичним ставленням до самого закону і відсутністю інших (ціннісних, моральних) бар'єрів розповсюджується не тільки у середовищі самих шахраїв, але й серед усього загалу людей, які таким чином стають потенційними жертвами згаданих видів шахрайської злочинності.
Свобода, таким чином, перетворюється на вседозволеність за повної атрофії відповідальності та запереченні права на таку ж свободу людей, які живуть поряд. Однак, якщо навіть у розвинених європейських країнах усвідомлюють цю загрозу (наприклад, глава французького уряду Л. Жоспен свого часу висловив думку: "Так - ринковій економіці, ні - ринковому суспільству", яка відображає визнання суттєвого негативного потенціалу останнього [7, с. 7]), в Україні вирішення цієї проблеми поки що знаходиться на рівні окремих розмов окремих людей. 
Тут можна було б сперечатися щодо доцільності такого широкого розгляду стосовно вузької проблеми шахрайської злочинності, але не визнавати поряд з тим тісного взаємозв'язку сучасного стану тіньової економічної сфери та віктимних потенцій конкретної особистості (особливо стосовно шахрайства) було б, на нашу думку, неправильним.
Яким же чином можна зменшити віктимогенність тіньової економічної діяльності? Насамперед, слід зауважити, що вже самі по собі загальні заходи з детінізації економіки (поліпшення законодавчого регулювання, оптимізація оподаткування, обмеження використання грошової готівки, удосконалення контролю тощо), скорочуючи обсяги тіньового сектору, будуть сприяти зменшенню кількості фактів віктимної поведінки у цій сфері. 
Слід сказати, що шахраї часто або прямо провокують тіньову економічну поведінку потенційних жертв, або створюють дієві канали для виявлення цими особами своєї економічної активності переважно у тіньовий спосіб. Перешкодити цьому можна було б завдяки перехопленню таких каналів або створенню своїх, більш ефективних, офіційно діючими структурами. Наблизивши останніх до суб'єктів економічної активності, вдалося б усунути велику кількість "шахрайських посередників". 
Кількість злочинів, вчинених під виглядом допомоги у придбанні дефіцитних товарів значно зменшилась саме через те, що такі товари стали доступнішими. Отже, головним завданням протидії тінізації повинно стати забезпечення більшої доступності, вигідності легальних шляхів задоволення індивідами і організаціями своїх потреб. Цього можна досягти, по-перше, зробивши систему легального доступу до певних благ більш простою та прозорою, і, по-друге, стимулюючи (заохочуючи) контрольовану поведінку самих учасників економічних відносин. Наприклад, легальним організаціям у сфері соціально-побутового обслуговування населення (надання побутових, медичних, туристичних послуг, допомога у працевлаштуванні тощо) слід розширювати коло своїх споживачів за рахунок спрощення процедур взаємодії з ними, забезпечення взаємовигідності таких стосунків одночасно з проведенням відповідних інформаційних кампаній серед населення. 
Небхідно зауважити, що людина вдається до тіньових дій, лише побачивши, що їх здійснення є не тільки вигідним, але й реально можливим. Усунувши з індивідуальної і колективної людської свідомості методами соціального виховання, інформування і контролю (наприклад, за допомогою активізації відповідних напрямків у діяльності виховних, освітніх закладів, ЗМІ, державних органів, організованих колективів) думки про можливість неправового доступу до матеріальних благ, ми тим самим позбавимо людину зайвого аргументу на користь сумнівної тіньової економічної операції.
Використані джерела: 
1. Тінізація економіки та шляхи її подолання: Матеріали "круглого столу". - К.: НІСД, 2003. - 80 с.
2. Детенизация экономики: опыт экономико-правового и экономико-математического исследования: Сб. науч. тр./ НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований: Редкол.: В.К. Мамутов (отв. ред.) и др. - Донецк, 2000. - 250 с.
3. Заславская Т.И., Шабанова М. А. Неправовые трудовые практики и социальные трансформации в России // СОЦИС. - 2002. - №6. - С. 3-17.
4. Тихонова Н.Е. Факторы социальной стратификации в условиях перехода к рыночной экономике / Российский независимый ин-т социальных и национальных проблем. - М.: РОССПЭН, 1999. - 319 с.
5. Мимандусова Г. Занятость населения Украины в неформальном секторе экономики // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2000. - №2. - С. 152-163.
6. Макеєв С.А. Процеси соціальної структуризації в сучасній Україні // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. /НАН України: Інститут соціології /М.О. Шульга (ред.). - К., 1999. - С. 214-231.
7. Шабанова М. А. Социология свободы: трансформирующееся общество /Московский общественный научный фонд /Т.И. Заславская (отв. ред.) - М., 2000. - 315 с.
8. Архів кримінальних справ Солом'янського районного суду м. Києва (справа № 108-2000).