Зміст права на промисловий зразок: особисті немайнові права інтелектуальної власності

Перш ніж приділити увагу майновим правам інтелектуальної власності на промисловий зразок хотілося б розглянути деякі питання регулювання особистих немайнових прав на нього.

Стаття 423 ЦК називає особистими немайновими правами інтелектуальної власності:

1) право на визнання людини творцем (або автором);

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Спеціальний закон у частині 4 ст. 7 говорить, що автору промислового зразка належить право авторства, яке є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково.

Спеціальний закон не визначає змісту права авторства на промисловий зразок.

Право авторства було глибоко досліджене в юридичній літературі радянського періоду. Позиції, що висловлювались, відображають різниці у поглядах на співвідношення права авторства та права на авторське ім'я. Залежно від взаєморозташування цих двох особистих немайнових прав позиції вчених можна класифікувати на три групи.

Згідно з першою право авторства є однією з правомочностей права на авторське ім'я. Цю позицію висловлювали Антимонов Б.С. та Флейшиц К.А., зазначаючи, що право на ім'я це, в першу чергу, право визнаватись як автор, а тому і найменуватись автором [ Антимонов Б.С., Флейшиц Е.А. Авторское право. - М.: Гос. издат. юрид. лит., 1957. - С.46-47].

Гордон М.В. використовував поняття «право на авторство», визначаючи його як право встановлювати зв'язок твору з автором, що полягає перш за все у можливості індивідуалізації результатів праці автора [ Гордон М.В. Советское авторское право. - М.: Гос. издат . юрид. лит., 1955. - С. 120]. Такий самий погляд висловлював Серебровський В.І. [ Серебровский В.И. Вопросы советского авторского права. - М.: Изд-во Академии наук СССР, 1956. - С. 109]

Другий підхід полягає у визнанні права авторства як окремого суб'єктивного права. Таке розуміння права авторства висловлює Дозорцев В.А., який зазначає, що право авторства - це право вважатись автором твору, тобто право, що виключає визнання автором іншої особи або ігнорування факту дійсного авторства. А право на ім'я - це право, що полягає у позначенні на творі, що обнародується, тобто для невизначеного кола осіб, імені автора [ Дозорцев В.А. Авторские дела в суде: Научно-практический комментарий. - М.: ВААП, 1985. - С. 67].

Ця ж позиція має місце в працях Гаврилова Е.П. [Гаврилов Э.П. Советское авторское право. Основные положения. Тенденции развития. - М.: Наука, 1984. - С.138-139], Сергєєва В.М. [Сергеев В.М. Право на имя и специальное название. - Л.: Лениздат, 1983. - С. 9], Братуся С.М. та Іоффе О.С. [Братусь С.Н., Иоффе О.С. Гражданское право. - М.: Знание, 1967. - С.117]

Третя позиція полягає у визнанні похідного характеру права на ім'я порівняно з правом авторства, тобто право на ім'я є засобом реалізації права авторства. Так, Вакман Є. та Грінгольц І. вказують, що право авторства (авторське ім'я) поєднує в собі як право називатись автором твору (чим закріплюється належність твору цьому авторові), так і право обирати спосіб позначення авторства [Вакман Е., Грингольц И. Авторские права художников. - М.: Советский художник, 1962. - С. 24].

Таку ж позицію поділяє Кучінскас Л., зазначаючи, що право авторства зовні виражається шляхом зазначення імені автора, тобто право на ім'я є лише зовнішнім проявом права авторства, а не самостійним суб'єктивним правом автора [Кучинскас Л. Право и дизайн. - Вильнюс: Минтис, 1987. - С. 170]. Інші дослідники відзначають, що з правом авторства нерозривно пов'язане право на авторське ім'я, яке по суті є конкретизацією права авторства, оскільки авторство особи вимагає свого позначення [Советское гражданское право/ Смирнов В.Т., Толстой Ю.К., Юрченко А.К. и др.: В 2 ч. - 2-е изд. доп. - Л.: ЛГУ, 1982. - Ч.2 - С. 352].

Поділяючи останній з наведених поглядів, ми вважаємо, що право на ім'я є необхідною правомочністю автора для реалізації права авторства.

В ЦК та у Спеціальному законі не вказується на наявність у автора права на ім'я. Однак, у п. 5 статті 11 Спеціального закону зазначається, що у заяві про видачу патенту необхідно вказати заявника, а також автора (авторів). Автор має право вимагати, щоб його не згадували як такого в будь-якій публікації, зокрема у відомостях про заявку чи патент.

Нажаль, на сьогоднішній день українське законодавство не визначає повноважень автора промислового зразка щодо реалізації його права авторства, тому право авторства, котре надається ЦК та Спеціальним законом є, більш, декларативним.

З цього приводу я поділяю позицію Юрченка О.К., який вказує, що коли суб'єктивне право визначають як забезпечену законом міру можливої поведінки особи, то тим самим, неминуче, припускається забезпечення такої поведінки відповідною поведінкою зобов'язаних осіб. Право авторства, як право вважатись автором створеного об'єкта (Юрченко О.К. характеризує винахідницькі пропозиції - прим. Н.Х.) та можливість вимагати від інших осіб відповідної поведінки для свого здійснення потребує надання авторові певних повноважень, наявність яких лише і здатна забезпечити йому здійснення права авторства [Юрченко А.К. Проблемы советского изобретательского права. - Л.: ЛОЛГУ, 1963. - С. 112].

Проблема невизначеності права авторства порушувалась в юридичній літературі і іншими вченими. Так, Маміофа Й.Е. по відношенню до винаходів зазначав, що право авторства не включає правомочності вимагати, щоб ім'я автора вказувалось завжди, коли описується в друкованих засобах або використовується в технічній документації його винахід [Мамиофа И.Э. Правовые вопросы изобретательства. - Л.: Лениздат, 1968. - - С. 71].

Кучінскас Л. пропонував нормативно закріпити право на присвоєння ім'я автора або індивідуальної назви промисловому зразку та його зазначення на виробах, що виготовляються у відповідності із промисловим зразком [Кучинскас Л. Вказана праця. - С. 170-171].

Продовжуючи розгляд змісту права авторства, необхідно приділити увагу його дії у часі. Цей аспект дослідження доцільно розкрити через момент виникнення права авторства та термін його дії.

В ЦК ст. 462 вказано, що набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. В той же час, у ст. 418 ЦК частині 2 говориться, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності. Отже, аналізуючи ці норми у сукупності можна прийти до висновку, що законодавець визначив моментом виникнення і особистих немайнових прав інтелектуальної власності, в тому числі права авторства, одержання патенту. До цього моменту, виходить, у творця промислового зразка не виникає права авторства на нього.

З метою з'ясування можливості такого висновку, доцільно звернутись до напрацювань, що мають місце в юридичній літературі. Згідно з першою позицією, право авторства з'являється з моменту досягнення творчого результату та виразу його в об'єктивній формі, оскільки саме з цього моменту з'являється небезпека його привласнення іншими особами [Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник. - М.: Теис, 1996. - С.453].

Однак, існування явища пріоритету в патентному праві демонструє можливість створення ідентичного об'єкта різними особами, незалежно одна від одної.

Особливістю промислового зразка як об'єкта промислової власності є нерозривний зв'язок ідеї з "формою", тобто за своєю природою він тяжіє до об'єктів авторського права. Але оскільки промисловий зразок охороняється патентом, всі принципи такої охорони розповсюджуються і на нього.

Так, якщо особа, яка першою створила промисловий зразок, і у якої виникло право авторства на нього, не бажає з якихось міркувань патентувати промисловий зразок, то можна було б припустити, що вона, користуючись своїм правом авторства, може заборонити особі, яка пізніше незалежно створила ідентичний промисловий зразок, зареєструвати його та отримати патент. Однак, виходячи з принципу пріоритету першого заявника, особа, яка створила першою промисловий зразок, не може заборонити іншій особі вказувати своє ім'я як автора в заявці на одержання патенту на промисловий зразок.

Іншої думки дотримується Іоффе О.С., вказуючи, що існують попереднє та оформлене права авторства, які регулюються нормами винахідницького права. Так, Іоффе О.С. зазначає, що у зв'язку зі створенням винаходу, у автора виникає попереднє право авторства, котре охороняється нормами винахідницького права. Однак, це право в подальшому повинно бути оформлене, оскільки якщо інша особа самостійно розробить та оформить винахід на своє ім'я, то попереднє право авторства, з точки зору винахідницького права перетвориться у факт юридично байдужий [Иоффе О.С. Советское гражданское право: В 3 т. - Л.: ЛГУ, 1965. - Т.3. - С. 124].

Вчені, які висловлюють наступний погляд, пов'язують момент виникнення права авторства на об'єкт, що охороняється патентом, в тому числі промисловий зразок, з моменту надання йому спеціальної охорони патентом.

Так, Юрченко О.К. не погоджується з тим, що право авторства у сфері винахідницьких відносин виникає вже в той момент, коли об'єкт був створений та одержав зовнішній об'єктивний вираз. Виникнення права в цій сфері обумовлено двома моментами: по-перше, необхідністю якісної оцінки об'єкта, по-друге, встановленням пріоритету [Юрченко А.К. О субъекте изобретательского права // Правоведение. - 1958. -№4. - С. 47-48].

Кучінскас Л. також вважає, що на відміну від авторського права, для виникнення права авторства на промисловий зразок необхідне одержання спеціальної охорони [Кучинскас Л. Вказана праця. - С. 164-165].

Наменгенов К.Н. вказує, що виникнення права авторства супроводжується появою відповідного обов'язку, отже, це право разом з цим обов'язком виникає як зміст винахідницького правовідношення, а тому воно не може з'явитись інакше, як у рамках правовідношення, як елемент останнього [Наменгенов К.Н. Абсолютные и относительные изобретательские правоотношения. Автореф. дис. док. юр. наук. 12.00.03. - М.: Всесоюзный заочный юр. ин-т, 1982. - С. 10].

З цього питання я займаю об'єднуючу позицію і розрізняю момент виникнення права авторства на промисловий зразок у значенні результату творчості та на промисловий зразок як об'єкт права інтелектуальної власності, який охороняється патентом.

Розглядаючи промисловий зразок як один з результатів творчої діяльності особи, слід погодитись, що з моменту його створення у автора виникає право авторства - ніхто не може привласнити собі авторство на промисловий зразок. Це право виникає та забезпечується не на підставі норм, які регулюють права інтелектуальної власності, а, вважаю, що таке право авторства є одним з природних прав людини і забезпечується нормами Конституції України, котрі встановлюють, що кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; кожному гарантується захист авторських прав, моральних та матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами творчої діяльності (стаття 54) [Конституція України // "Голос України" від 13 липня 1996р.].

Оскільки промисловий зразок створюється за рахунок творів художнього конструювання або творів декоративно-прикладного мистецтва, то з моменту створення цих об'єктів авторського права на них виникає право авторства. Однак, розглядаючи промисловий зразок як об'єкт, право інтелектуальної власності на який засвідчується патентом, можна говорити про спеціальне право авторства, для виникнення якого необхідно, щоб виникло право інтелектуальної власності на промисловий зразок, тобто був одержаний патент. Отже, це спеціальне право авторства, що є складовою права інтелектуальної власності на промисловий зразок, відповідно до вказаної вище ст. 462 ЦК виникає в разі одержання патенту на промисловий зразок.

У частині 4 статті 423 та у частині 1 статті 425 ЦК вказані наступні характеристики особистих немайнових прав інтелектуальної власності: вони є невідчужуваними (за винятками, встановленими законом) та безстроковими.

Так само і в частині 4 статті 7 Спеціального закону вказується, що право авторства є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково.

Тобто для права авторства характерним є особистий характер, невідчужуваність, безстроковість (безстрокова охорона).

Позиція щодо безстроковості права авторства висловлювалась і в юридичній літературі. Так, зустрічається погляд, що право авторства одного разу виникнувши, продовжує існувати, не будучи обмеженим ніяким терміном. Воно існує в особі його носія, його суб'єкта - автора - і не лише довічно, але і після смерті автора, до тих пір, поки у свідомості живе пам'ять про самий об'єкт [Райгородский Н.А. Изобретательское право СССР. - М.: Гос. издат. юрид. лит, 1949. - С. 142].

В той же час, право авторства є суб'єктивним правом, тому логічним буде висновок - якщо немає суб'єкта, немає і суб'єктивного права. Таку думку висловлює Наменгенов К.Н., підкреслюючи, що право авторства обов'язково передбачає свого живого носія, оскільки це - суб'єктивне право, що належить авторові [Наменгенов К.Н. Вказана праця. - С.12.].

Крім цього, принципова неможливість відчуження права авторства означає, що після смерті автора це право не може перейти до іншої особи.

Нікітіна М.І., зазначаючи, що право авторства не обмежене терміном, вказує що при житті сам автор захищає своє авторство, а після смерті - суспільство слідкує за тим, щоб твір носив ім'я дійсного автора [Никитина М.И. Авторское право на произведения науки, литературы и искусства. - Казань: Казанский университет, 1972. - С. 134.]. В цьому плані я приєднуюсь до позиції Юрченка О.К. та Гаврилова Е.П., які зазначають, що після смерті автора охороняється не особистий інтерес чи право померлого, а суспільний інтерес, який і є об'єктом охорони [Юрченко А.К. О субъекте изобретательского права. - С. 109-110.Гаврилов Э.П. Советское авторское право. Основные положения. Тенденции развития. - С. - 140.].

Цю ж думку висловлює Сергєєв О.П., вказуючи, що після смерті автора охороняється не право авторства, а авторство як суспільно значущий інтерес, тобто визнання автором того, хто є дійсним творцем розробки [Сергеев А.П. Вказана праця. - С. 454.].

Отже, можна припустити, що право авторства носить довічний, а не безстроковий характер.