Доц., к. ю. н. Халаїм Ніна Олексіївна


Зміст права на промисловий зразок: теоретичний аспект

Більшість науковців та фахівців, які працюють у сфері інтелектуальної власності, напевне, погодяться, що виходячи з сьогоднішнього стану українського законодавства з охорони об'єктів інтелектуальної власності, найбільше потребує удосконалення правове регулювання відносин з охорони промислових зразків. Право інтелектуальної власності на промисловий зразок не повинно бути декларативним, а має виконувати певне призначення. Тому зроблено спробу комплексно підійти до дослідження аспектів цього права. Одержані результати викладено у трьох статтях під узагальнюючою назвою „Зміст права на промисловий зразок".

Дослідження, в основному, ґрунтується на нормах українського законодавства. Теоретичні напрацювання, які будуть аналізуватись, належать як українським, так і російським науковцям: це пов'язано з тим, що має місце багато спільного у законодавчих підходах наших країн. Крім цього, наводяться погляди вчених радянських часів, які не втратили своєї актуальності і на сьогодні.

Поняття "право на промисловий зразок" може застосовуватись в двох значеннях. В суб'єктивному розумінні цим терміном позначається комплекс правомочностей, який належить конкретній особі по відношенню до конкретного промислового зразка. В об'єктивному розумінні цей термін позначає правовий інститут, що охоплює систему норм права, котрі регулюють суспільні відносини щодо промислових зразків [Подібний поділ, але щодо права на винахід, міститься в монографії Маміофи Й.Е. Охрана изобретателей и технический прогресс. - М.: Юрид. лит., 1974. - С. 3]. Розглядаючи в цій статті право на промисловий зразок, я буду виходити з його суб'єктивного змісту.

На сьогоднішній день основними законодавчими актами, за якими здійснюється правова охорона промислових зразків в Україні, є Цивільний кодекс України [Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року (останні зміни були внесені Законом України N 1111-V від 31.05.2007)] (далі - ЦК) та Закон України „Про охорону прав на промислові зразки" [Закон України „Про охорону прав на промислові зразки" від 15 грудня 1993 року із змінами і доповненнями (останні зміни були внесені Законом України від 22.05.2003р. № 850-IV). До речі, був розроблений проект Закону України „Про внесення змін до законодавства з питань інтелектуальної власності" (далі - Проект), який був оприлюднений на офіційному сайті Державного департаменту інтелектуальної власності WWW.SDIP.GOV.UA. Деякі положення цього законопроекту будуть розглядатись у статті з метою висвітлення напрямків розвитку законодавчого регулювання правовідносин з приводу промислових зразків в Україні] (далі - Спеціальний закон).

ЦК у статті 418 називає суб'єктивне право на результат інтелектуальної діяльності, в тому числі на промисловий зразок, - "право інтелектуальної власності". Український законодавець у нормі вказаної вище статті відобразив дуалістичний підхід до змісту права інтелектуальної власності, визначивши, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Тим самим український законодавець закріпив одну із позицій, яка висловлюється вченими в юридичній літературі в ході наукової дискусії з приводу визначення змісту суб'єктивного права на результат інтелектуальної діяльності.

Слід зазначити, що дослідження юридичної природи права на результат творчості, почалося ще в 19 сторіччі, коли у зв'язку з міжнародною уніфікацією законодавства з охорони результатів творчості, необхідність дослідження природи права на інтелектуальний продукт постала особливо гостро.

Видатний російський вчений Шершеневич Г.Ф., досліджуючи право на результат творчості, відмічав наступне:

„В определении юридической природы прав, сейчас рассматриваемых, следует прежде всего отметить то обстоятельство, что эти права охраняют имущественные интересы, но не личные, связанные с авторством и обеспечиваемые более всего свободою слова и печати. Если личные интересы и могут косвенно защищаться путем авторского, художественного и других прав, то это лишь рефлективное их действие. Таким образом, рассматриваемые права входят в категорию имущественных прав. Но, отыскивая для них здесь помещение, мы должны признать, что в системе права, выработанной на почве римских источников, им места нет. Необходимо несколько расширить здание. Анализ этих прав показывает, что они защищаются не против определенных лиц, а против всех, и по этому абсолютному моменту они ближе всего стоят к вещному праву. В то же время они отличаются от него по нематериальности объекта - право художника на написанную им картину далеко не то же самое, что право собственника, купившего ее. Так как эти права обеспечивают субъектам их исключительную возможность совершения некоторых действий, запрещенных другим, то они могут быть названы исключительными правами" [Шершеневич Г.Ф. Учебник русскаго гражданскаго права. Изд-е 10-е. - М.: Изд. Бр. Башмаковыхъ, 1912. - С. 408-409].

У своїх працях видатний вчений окреслив ті основні питання, які постали перед юридичною наукою у зв'язку з появою нового об'єкта регулювання - відносин з приводу результатів творчості (інтелектуальної діяльності). Ці питання і стали предметом дискусії, яка триває і досі.

Хотілося б навести деякі з висловлюваних позицій.

Поділяючи погляд Шершеневича Г.Ф. деякі сучасні вчені висловлюють думку, що застосування терміну "право інтелектуальної власності" є даниною традиції [Гражданское право: Учебник: Часть 3/ Под ред. Сергеева А.П., Толстова Ю.К. - С.4 -5]. З цього приводу Флейшиц К.А. висловлено думку щодо умовності терміну "право інтелектуальної власності": вчена вважає, що засновники теорії природного права, називаючи право автора правом власності намагались поставити його на один щабель з правом власності на матеріальну річ, а не виходили з аналізу сутності цього права [Флейшиц Е.А. Личные права в гражданском праве Союза ССР и капиталистических стран. - М.: Юрид. из-во НКЮ СССР, 1941. - С.154].

Протилежний погляд був висловлений українськими вченими Підопригорою О.А. та Підопригорою О.О. - одними із основних прихильників пропріетарного погляду, які вказували, що змістом суб'єктивного права інтелектуальної власності є право володіння, користування та розпорядження результатом інтелектуальної діяльності [Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 14]. Цю ж позицію відстоює і Демченко Т.С., розглядаючи об'єкт права інтелектуальної власності (зокрема, знак для товарів і послуг) як безтілесну річ [Демченко Т.С. Охорона товарних знаків (порівняльно-правовий аналіз). (Монографія). - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. 2004. - С. 60]. Також і серед російських дослідників є прибічники теорії, що суб'єкту права на результат творчості належить тріада правомочностей власника [Гальперин Л.Б., Михайлова Л.А. Интеллектуальная собственность: сущность и правовая природа // Право промышленной и интеллектуальной собственности. - Новосибирск: ВО «Наука», 1992. - С. 13-15].

В той же час, вважають, що зміст права на результат творчості становлять лише виключні майнові права, такі українські науковці - Шишка Р.Б. [У своїй статті „Право інтелектуальної власності: погляд на проблему"// Право України. - 1999. - №1. - С. 57-59, Шишка Р.Б. вказує, що зміст права на об'єкт інтелектуальної власності становлять право самому використовувати результат в своїй підприємницькій діяльності, право забороняти це робити іншим та право дозволяти іншим особам використовувати цей же результат у своїй діяльності] і Корчевний Г.В [Г.В. Корчевний. Адміністративна відповідальність за порушення авторських та суміжних прав: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07; Нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2002. - С. 10].

Прибічник теорії виключних прав - російський вчений Дозорцев В.А., здійснивши глибоке дослідження змісту виключних прав, визначає, що на результати інтелектуальної діяльності за суб'єктами закріплюються виключні права, зміст яких становлять право використання об'єкта та право розпорядження правом на використання об'єкта [Дозорцев В.А. Понятие исключительного права //Проблемы современного гражданского права: Сборник статей. - М.: Городец, 2000. - С.297-300; Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. Сборник статей / Исследовательский центр частного права. - М.: Статут, 2005. - С. 121].

В російських публікаціях на тему змісту права на результат інтелектуальної діяльності зустрічається і позиція, що не можна казати про існування якогось сталого змісту права на цей об'єкт: "...обираючи конкретну форму правової охорони об'єкта інтелектуальної власності та встановлюючи її межі, законодавець, виходячи із цілей, що стоять перед суспільством, наділяє правомочну особу адекватними для даної форми правомочностями" [Городов О. «Собственность» и «интеллектуальная собственность» //Интеллектуальная собственность. - 1994. - № 9-10. - С. 3-9.; Гражданское право: Учебник: Часть 3/ Под ред. Сергеева А.П., Толстова Ю.К. - М.: Проспект, 1998. - С.4 -5].

Зауважимо, що Конвенція, котра засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності [Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 року], даючи визначення терміну „інтелектуальна власність", зазначає, що це права, які відносяться до інтелектуальної діяльності, наводячи невиключний перелік об'єктів. При цьому природа та зміст цих прав у Конвенції не визначаються.

Поділяючи позицію тих вчених, які вважають, що суб'єктивне право на результат інтелектуальної діяльності є правом особливого роду, зауважимо, що аргументи, які висловлюють вчені - прихильники пропріетарного погляду на зміст цього права, спрямовані на те, щоб довести, що у суб'єкта права на нематеріальний об'єкт обсяг прав є не меншим, ніж у власника речі. Вважаючи, що найбільша влада над об'єктом є у суб'єкта права власності на річ, послідовники вказаних поглядів намагаються довести наявність таких саме правомочностей і у суб'єкта права на результат творчості.

Однак, уявляється, що на нематеріальний об'єкт, який за своєю природою є іншим, ніж річ, має бути і інші права, ніж на річ. І це викликане саме специфікою об'єкта, а не зменшенням чи збільшенням обсягу впливу на об'єкт. Зміст права на результат творчості має враховувати його особливості. Дозорцев В.А. відмічав, що право на інтелектуальний продукт - це не просто абсолютне право на новий вид об'єкта, а право, що має свої видові ознаки, специфічний юридичний зміст, обумовлений властивостями цього об'єкта [Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. - С. 113].

Так, якщо припустити, що право на об'єкт інтелектуальної власності має схожий зміст з правом власності на річ, незрозуміло, яким чином можна здійснювати право володіння: чи відносити сюди знання ідеї, або володіння матеріальним виразом ідеї. І справа не в тому, що в разі неможливості застосувати правомочність володіння звужуються права суб'єкта на нематеріальний об'єкт, а в тому, що немає необхідності створювати аналогію, переносячи існуючі усталені інституції на новий, з правової точки зору, об'єкт - результат інтелектуальної діяльності.

Така ж ситуація виникає і з правомочністю розпорядження: як аргумент на користь пропріетарної позиції вказується, що суб'єкт права інтелектуальної власності має право вчиняти будь-які цивільно-правові угоди на відчуження належного йому результату творчості, що є реалізацією правомочності розпорядження [Право інтелектуальної власності: Академічний курс: Підручник для студентів вищих навч. закладів. - С. 73-74]. Однак, уявляється, що не можна говорити про розпорядження результатом творчості, оскільки, традиційно, під розпорядженням розуміється дії щодо вирішення юридичної долі об'єкта, але результат творчості, який є ідеальним (нематеріальним), не можна ані відчужити, ані знищити виходячи з його природи.

Уявляється, що позиції вчених, які намагаються пристосувати правомочності права власності до права на результат інтелектуальної діяльності, або тих, хто вважає, що зміст такого права складають лише майнові виключні права [Дозорцев В.А. у своїй праці «Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации» висловлював думку, що права авторства, що є абсолютним правом, не існує, а може бути лише авторство, яке належить кожному із творців досягнення (С. 120)] не враховують ту особливість об'єкта права інтелектуальної власності, що він є нематеріальним (ідеальним) об'єктом. Для більшості цих об'єктів є характерним те, що вони мають своїх творців, а отже, мають існувати крім майнових прав і особисті немайнові права, які не вкладаються у зміст речового права власності, а також виходять за рамки виключних майнових прав.

Крім цього, не рідкісні випадки паралельної творчості: практично одночасного створення різними особами однакового результату (про можливість такого повторення свідчить наявність пріоритету та права попереднього користування). Для речі, яка є визначеною у просторі, така ситуація не виникає, а тому і право власності таку особливість об'єкта не може врегулювати. Оскільки об'єкт права інтелектуальної власності є як результатом творчості, так і об'єктом, який вимагає економічного привласнення для участі в обороті, зміст права на нього має враховувати обидві ці риси.

Український законодавець у статті 418 врахував вказані особливості об'єктів права інтелектуальної власності. Отже, право інтелектуальної власності як суб'єктивне право на результат інтелектуальної діяльності за українським законодавством складається з немайнової та майнової частин. В тому числі і право інтелектуальної власності на промисловий зразок.